ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ ЗАВАНТАЖИТИ
Класифікація інноваційних педагогічних технологій
(методик, систем)
1. Педагогічні технології на основі особистісної орієнтації педагогічного процесу,
1.1. Гуманно-особистісна технологія Ш.Амонашвілі.
1.2. Система Є.Ільїна: викладання літератури як предмета, що формує людину.
1.3. Авторська школа самовизначення (А.Тубельський, м. Москва).
1.4. Адаптивна система навчання (А.Границька, м. Москва).
1.5. АЗІМУТ – особистісно зорієнтована технологія гнучкої диференціації освітнього процесу:
А – альтернативність;
З – зацікавленість;
І – ініціативність;
М – мотивація;
У – усвідомленість;
Т – творчість.
2. Педагогічні технології на основі активізації інтенсифікації діяльності учнів.
2.1. Технологія розвивальних ігор (Б.Нікітін).
2.2. Проблемне навчання.
2.3. Технологія комунікативного навчання іншомовної культури (Є.Пассов).
2.4. Технологія інтенсифікації навчання на основі схемних та знакових моделей навчального матеріалу (В.Шаталов).
2.5. Навчання англійської мови з використанням зорових опор.
3. Педагогічні технології на основі ефективності управління та організації навчального процесу.
3.1. Технологія С.Лисенкової: перспективно-випереджальне навчання з використанням опорних схем під час коментованого управління.
3.2. Технології рівневої диференціації:
а) внутрішньокласна (внутрішньопредметна) диференціація (М.Гузик);
б) змішана диференціація (модель зведених груп);
в) рівнева диференціація навчання на основі обов'язкових результатів (В.Фірсов);
г) культуровиховна технологія диференційованого навчання за інтересами дітей (І.Закатова);
д) диференційоване навчання молодших школярів за С.Логачевською;
є) технологія повного засвоєння;
є) технологія повного засвоєння (естонський варіант П.Крейтсберг, Є.Корлль);
ж) рейтингова технологія навчання.
3.3. Технологія індивідуалізації навчання (Інге Унт, А.Границька, В.Шадриков) (див. п. 1.4.).
3.4. Технологія програмованого навчання (за В.Беспалько).
3.5. Інтерактивні технології в навчанні гуманітарних дисциплін (Є.Пометун, Т.Ремех).
3.6. Дебати як різновид діалогового навчання (І.Пескар).
3.7. Колективний спосіб навчання (КСН) (А.Ривін, В.Дьяченко).
3.8. Семестрово-залікова форма організації' навчально-виховного процесу (С.Подмазін).
3.9. Педагогічна технологія на основі системи ефективних уроків (А.Окунєв).
3.10. Поліекранна технологія навчання.
4. Педагогічні технології на основі дидактичного удосконалення і реконструювання матеріалу.
4.1. «Екологія й діалектика» (Л.Тарасов).
4.2. «Діалог культур» (В.Біблер, С.Курганов).
4.3. Укрупнення дидактичних одиниць – УДО (П.Ерднієв).
4.4. Реалізація теорії поетапного формування розумових дій (М.Волович).
4.5. «Перші кроки», «Крок за кроком» – міжнародна програма.
5. Окремі предметні педагогічні технології.
5.1. Технологія раннього й інтенсивного навчання грамоти (М.Зайцев).
5.2. Навчання математики:
а) розв'язування задач (Р.Хазанкін);
б) на основі вертикального навчання (Р.Хазанкін);
в) з оптимальним поєднанням фронтальної, індивідуальної та групової форм організації на уроках;
г) з використанням ПЕОМ;
д) з використанням творчих самостійних робіт (Трістан);
є) за технологією рівневої диференціації (А.Капіносов); є) за технологією І.Кушнір.
5.3. Навчання фізики:
а) Система поетапного навчання фізики (М.Палтишев);
б) за варіативною технологією (Б.Дегтярьов);
в) за технологією «Занурення» (М.Щетинін);
г) з використанням опорних конспектів В.Шаталова;
д) з використанням опорних таблиць (Є.Копєйка);
є) технологія поелементного розв'язання задач з фізики (В.Шей-ман).
5.4. Дошкільне виховання:
а) за М.Єфименко;
б) за Б.Нікітіним;
в) «Природне виховання» за Л.Блудовою;
г) за програмою «Чарівні фарби і чарівні пальчики» (Є.Бєлкіна);
д) за С.Русовою.
5.5. Методика колективних творчих справ (КТС) (І.Іванов).
5.6. Навчання іноземних мов:
а) проблемне навчання іноземних мов.
б) вивчення французької мови за пиручником «Без границ» (рос. мов.);
в) вивчення французької мови за підручником «Синяя птица» (рос. мов.);
г) вивчення французької мови за підручником «Трамполин» (рос. мов.).
5.7. Викладання основ інформатики та обчислювальної техніки:
а) за І.Жалдак, Н.Морзе, Г.Науменко;
б) за В.Кайміном.
в) за А.Кушніренко.
5.8. Навчання історії:
а) школи «Анналов» (ІОША);
б) за модульною технологією;
в) за технологією Ю.Троїцького;
г) «Уроки історії – уроки життя» (за Т.Гончаровою);
д) «Я і Світ» (2 – 4 кл., Є.Пометун, Г.Фрейман).
5.9. Навчання хімії:
а) за комбінованою системою (М.Гузик);
б) за А.Рєзнік;
в) різнорівневе вивчення хімії з використанням хімічного експерименту напівмікрометодом (С.Сосновська).
5.10. Навчання музики:
а) за болгарською «Столбицею» (Б.Трічков);
б) за системою Д.Кабалєвського.
5.11. Комбінована система організації навчально-виховного процесу під час вивчення біології (М.Гузик).
5.12. Збільшене структурування навчального матеріалу під час вивчення української і російської мов.
5.13. Вивчення світової літератури з інтеграцією суміжних предметів і видів мистецтв (на основі моделі освіти «Диалектика и экология» (рос. мовою) Л.Тарасов і В.Ільченко).
5.14. Комп'ютерний навчальний курс «Українська мова. Синтаксис. Пунктуація».
5.15. Навчання молодших школярів побудови зв'язних висловлювань за методикою Л.Варзацької.
5.16. Трудове виховання за І.Волковим.
5.17. Технологія трудового виховання в сучасній школі за А.Макаренком.
5.18. «Урок + театр» (С.Стеценко).
5.19. Викладання курсу «Практичне право» з використанням інтерактивних технологій навчання (Є.Пометун, Т.Ремех).
6. Альтернативні технології.
6.1. Вальдорфська технологія (Р.Штайнер).
6.2. Технологія вільної праці (С.Френе).
6.3. Технологія ймовірнісної освіти (А.Лобок).
6.4. Технологія майстерень.
7. Природовідповідні технології.
7.1. Природовідповідне виховання грамотності (А.Кушнір).
7.2. Технологія саморозвитку (Монтессорі).
7.3. «Родинно-побутове виховання учнів».
7.4. «Довкілля».
8. Технології розвивального навчання.
8.1. Система розвивального навчання Л.Занкова.
8.2. Технологія розвивального навчання Д.Ельконіна – В.Давидова.
8.3. Системи розвивального навчання з напрямом на розвиток творчих рис особистості (І.Волков, Г.Альтшуллер, І.Іванов).
8.4. Модульно-розвивальне навчання.
8.5. Особистісно зорієнтоване розвивальне навчання (І.Яки-манська).
8.6. Технологія саморозвивального навчання (Г.Селевко).
9. Педагогічні технології авторських шкіл.
9.1. Школа адаптаційної педагогіки, (Є.Ямбург, Б.Бройде).
9.2. Педагогічна система сахновської школи Черкаської області (А.Захаренко).
9.3. Педагогічна технологія Саксаганського ліцею.
9.4. Українська національна школа-батьківщина (П.Кононенко).
9.5. Управління навчально-виховним процесом у школі В.Сухомлинського.
9.6. Управління навчально-виховним процесом з механізмом диференційованого навчання в ЗНЗ І – III ступенів № 23 м. Кременчука.
9.7. Структурна перебудова навчально-виховної роботи у Вели-косорочинській санаторній школі-інтернаті.
9.8. Формування свідомості учителя ноосферної епохи (з досвіду роботи Муніципальної гімназії № 76 м. Челябінська (Росія)).
9.9. Школа інтегрованого мислення (авторська СШ № 37, м. Полтава).
10. Інші.
Інноваційні педагогічні технології
Лідія Даниленко
У перекладі з грецької мови слово „інновація” означає – „оновлення, новизна, зміна". З'явилось воно вперше в зарубіжних дослідженнях XIX ст. в техніці при введенні деяких елементів однієї галузі в іншу і розглядається у психолого-педагогічній літературі неоднозначне. Найпоширенішим є визначення американського вченого К.Роджерса, який стверджує, що „новизна – це ідея, що є для конкретної особи новою, і не має значення, чи є ідея об'єктивно новою, чи ні, визначаємо її в часі, який минув з моменту її відкриття або першого використання". Франц Брансуік визначає „інновацію, як нову ідею, дію, або адаптовану ідею, або ті, для яких настав час реалізації” [6]. Російський учений С.Я. Батишев вважає, що інновація є комплексним процесом створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу (новизни, нововведення) в галузі техніки, технології, педагогіки, наукових досліджень.
Сучасні вітчизняні вчені розглядають інновацію в освіті як „процес створення, поширення й використання нових засобів (нововведень) для розв'язання тих педагогічних проблем, які досі розв'язувались по-іншому” [10]; „результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень різноманітних педагогічних проблем” [8]; „актуальні, значущі й системні новоутворення, які виникають на основі різноманітних ініціатив і нововведень, що стають перспективними для еволюції освіти і позитивно впливають на її розвиток” [3]; продукти інноваційної освітньої діяльності, які характеризуються процесами створення, розповсюдження та використання нового засобу (новизни, нововведення) в галузі педагогіки та наукових досліджень [9] т. ін.
Розбіжності у тлумаченнях спричинені неоднаковим баченням їх авторами сутнісного ядра, а також радикальності нововведень. Одні з них переконані, що інновацією можна вважати лише те нове, яке має своїм результатом кардинальні зміни у певній системі, інші зараховують до цієї категорії будь-які, навіть незначні, нововведення.
З огляду на сутнісні ознаки інновації, є всі підстави розглядати її як процес і як продукт (результат), вважає І.М. Дичківська [2]. Інновація як процес означає часткову або масштабну зміну стану системи і відповідну діяльність людини. Інновація як результат передбачає процес створення (відтворення) нового, що має конкретну назву „новація”.
В.Ф. Паламарчук новацію вважає результатом (продуктом) творчого пошуку особи або колективу, що відкриває принципово нове в науці і практиці, інновацію - результатом породження, формування і втілення нових ідей. Саме втілення нових ідей є ознакою, за якою відрізняють інновації від власне новацій: якщо педагог відкриває принципово нове, то він новатор, якщо трансформує наукову ідею у практику – інноватор.
У ході теоретичного аналізу нами уточнено дане поняття так: інновація в освіті є не лише кінцевим продуктом застосування новизни у навчально-виховному й управлінському процесах з метою зміни (якісного покращення) суб'єкта та об'єктів управління й отримання економічного, соціального, науково-технічного, екологічного та іншого ефекту, а й процедурою їхнього постійного оновлення. Вона може бути спрямована на різні галузі людської діяльності (медичну, інженерно-технічну, освітню).
Освітня інновація є однією з її компонентів, з одного боку, а з іншого, сама складається з психолого-педагогічної, соціально-економічної та науково-виробничої новизни. Психолого-педагогічна (або педагогічна) інновація, в свою чергу, складається з дидактичної, виховної й управлінської (рис.1).
Носіями педагогічних інновацій виступають творчі, енергійні люди, які фаховоздатні, морально і матеріально зацікавлені щодо проведення інноваційних змін, опанування та реалізації нового [5]. Як правило, це наукові працівники та творчі вчителі, яких І.А.Зязюн називає „діамантом, який осяває душу усіма гранями свого педагогічного дару, який плекає дитину на засадах добра, формуючи інтелектуальну еліту суспільства” [4].
Інновація суттєво відрізняється від педагогічного досвіду, який характеризується сукупністю знань, умінь і навичок, здобутих у процесі практичної навчально-виховної роботи; є частиною сукупної культури педагога, що являє собою основу, результат і саму практичну педагогічну діяльність, відображає наявні знання, вміння, навички та індивідуальні риси особистості.
Освітня інновація характеризується новизною в галузі психолого-педагогічних, соціально-економічних та науково-виробничих досліджень, спрямованих на якісне покращення освітнього процесу і виражених у вдосконалених чи нових освітніх системах (дидактична, виховна, управлінська); складових освітнього процесу (мета, зміст, структура, форми, методи, засоби, результати); освітніх технологіях (дидактичних, виховних, управлінських); наукових та науково-методичних розробках, технічних пристроях і установках для закладів і установ освіти; нормативно-правових документах, що регламентують діяльність закладів і установ освіти.
Таким чином, відзначимо, що освітня інновація характеризується нововведеннями в галузі психолого-педагогічних, соціально-економічних та науково-виробничих досліджень, спрямованих на якісне покращення освітнього процесу. До соціально-економічних інновацій в освіті нами віднесені сучасні технології розвитку особистості, нововведення у правове забезпечення системи освіти, економіку освіти; до науково-виробничих – комп'ютерні і телекомунікаційні, матеріально-технічне оснащення; до психолого-педагогічних – нововведення у навчальному, виховному й управлінському процесах.
Психолого-педагогічна інновація є складовою освітньої інновації і характеризуються новою чи вдосконаленою педагогічною системою чи технологією педагогічного процесу; складовими педагогічного процесу, які є органічним поєднанням навчання, виховання й розвитку вихованців. Як правило, педагогічна інновація розглядається як педагогічна технологія, під якою розуміється цілеспрямована, свідомо організована, динамічна взаємодія вихователів і вихованців, у процесі якої вирішуються суспільне необхідні завдання освіти й гармонійного виховання [1].
Цілісний педагогічний процес органічно поєднує навчання, виховання і розвиток вихованців. Тому розглядаємо педагогічну інновацію через сукупність дидактичних, виховних та управлінських інновацій. У результаті їх розробки і здійснення у ЗНЗ з'являються якісно нові (оновлені): навчальні плани і програми; технології (дидактичні, виховні, управлінські); форми, методи, засоби, технології навчання, виховання й управління, кожна з яких має свою ключову науково-педагогічну ідею, автора і знаходиться у відповідній стадії розробки (експеримент, апробація, освоєння, збереження).
У ході аналізу наукових ідей, покладених в основу педагогічних інновацій, які застосовуються у ЗНЗ і зібрані у базі даних на сайті ЦІППО АПН України (сірре.еdu-uа.пеt), нами виокремлено найбільш значущі з них (всеукраїнська вибірка станом на 01.10.2004 року) ( табл. 1.):
|